ідучи в минуле, можна створити майбутнє
оглядаючись назад, насправді дивишся вперед
Роксолана Угринюк
мультидисциплінарна художниця
Моє мистецтво народжується з тиші й спостереження — з вмінням фіксувати те, що могло б залишитися непоміченим. Я звертаю увагу на неочевидне: побутові жести, матеріали, ритуали, які несуть у собі відлуння минулого. Мої роботи не прагнуть розважати — вони створені, аби зосередити глядача, втягнути у діалог з тим, що болить, але давно стало звичним тлом.
Я досліджую, як особистий досвід перетинається з колективним, як невловимі жести, побутові дії або слова можуть нести в собі відлуння травми.
Мій підхід схожий на психотерапевтичну роботу: я вказую на проблему, дозволяючи кожному прожити власну зустріч із нею.
Через перформанс, відео, графіку, реді-мейд і інсталяцію я створюю простори, які ставлять глядача в позицію співучасника — не даючи відповіді, але запрошуючи до переосмислення.
Після еміграції до Канади моя творчість набула нових сенсів — зʼявилися теми адаптації, відчуження, втрати зв’язку з контекстом. Це не лише український досвід, а універсальний досвід «чужинця серед своїх», якого не розуміють — і не завжди хочуть розуміти.
Сьогодні я говорю про Україну не лише в контексті віни, а як про частину глобального ландшафту травм, трансформацій і зцілення. Мене цікавить, як мистецтво може створювати сучасні обереги — обʼєкти і смисли, які дають відчуття безпеки, незалежно від культури чи кордонів.
Моя мистецька мова сформувалась в Україні, і я залишаюсь частиною українського художнього контексту. Мені важливо говорити про війну в Україні і водночас я усвідомлюю цінність глобального діалогу про втрату, тяглість, памʼять і виживання. Бо біль і трансформація мають універсальні інтонації — треба лише вміти слухати.
Україна завжди буде в центрі мого бачення, але я прагну говорити про неї так, щоби була чутна і в Канаді, Америці, Європі.